Люблю я Луцьк — мій Лучеськ — на світанні,
Коли весна — і дихати превільно.
Он кірхи хрест, а он костелу бані
Вітають всіх, киваючи прихильно.
А замок Любарта, цей древній богатир,
Уже в літах, та чутно в ньому силу.
Він дивиться залюблено на Стир —
На річку-подругу стареньку і змілілу.
І, мабуть, згадує ті дні, коли вона
Стрічала перша воїнство вороже,
І вірила, що замкова стіна
Все зло на світі зупинити може.
На вулицях каштанові свічки,
А липи кучері розчісують зелені,
Газонів малахітові стрічки
Врочисті, загадково небуденні.
Мій добрий Лучеську — мій Луцьку дорогий —
Небесний Садівник тебе кохає,
Так щиро любить — й одяг золотий
Тобі на плечі ніжно накидає.
Комментарий автора: Коли їхати по вулиці Ковельській у бік центру м. Луцька, то на мосту через Стир справа відкривається чудовий пейзаж з куполами храмів, потім відкривається зору башта замку Любарта. Трава. Дерева. В ранковому промінні все виглядає пречудово.І я розумію, що це руки мого Господа!
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
День Победы! - Сергей Сгибнев До слез тронули меня слова письма моего брата во Христе:
- У меня лично прабабушка и прадедушка не успели выехать из Золотоноши. Где-то там, в гетто Золотоноши они и погибли. А мой дед, Лев, погиб в конце войны, освобождая Венгрию. Сохранилась лишь одна фротка, где он с моей мамой Розалией Львовной. А как было нелегко поднимать детей после войны и сохранить их во время войны нашим бабушкам.
Ведь если бы не этот "тихий" подвиг наших бабушек то не было бы и
современного Израиля, как "национального государства" для всех евреев!
И вряд ли был бы современный народ израиль.
-
"... если бы не этот "тихий" подвиг наших бабушек..." - АМИНЬ! Братья и сестры! АМИНЬ!
Как мало понимается, как обесценен сегодня вот этот "тихий подвиг"!!!
Грохочут барабаны, ревут электро гитары и синтезаторы... - это "мы служим Богу..."?!?!? А наши бабушки, вот так - тихо и незаметно - ПОСТОМ И МОЛИТВОЙ - отвоевали у сатаны души наших дедов, отцов, да и наши души...
С Победой вас всех! С Великой Победой Христа!
