Так, біль – це він, а не вона…
І річ не в тому, що то – мова…
Ніяких втом, лише умови,
Що не образа - то стіна
На згадку спільний водограй
Лишиш, і знову – до шпаківні,
Та я собі удам все рівно,
Що то був рай,… та що за рай?
Пашіє сонце у очах …
Я так молив, я так молився,
І злив, і сам на себе злився,
Лиш тінь тримаючи в руках.
Я в тебе душу переклав,
Але його! щоразу очі…
Я забуваю, що я хочу,
І хто мене в тобі тримав.
Я б загубився у очах
Твоїх, щоб вічно там лишитись,
Аби щораз промінням литись
До рук, що на твоїх плечах.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Крик души : Церковное откровение, или Зачем гадить себе в душу? - Виктория П. Статья - это действительно крик души...Ведь невероятно тяжело смотреть, как рушится недостроенная церковь, которую поситители местных забегаловок превратили в уборную... Неужели человеческая совесть и элементарное чувство совести и стыда, даже внутреннего страха позволяет делать кощуственные поступки?
А церковь все ждет своего спасителя...
(На фото- храм, в котором проводятся богослужения, на заднем плане за колоколами - видна недостроенная церковь).
